„Сприяння розвитку фізичних здібностей засобами спортивних ігор”
Міністерство освіти і науки України Кам’янець-Подільський державний університет
Реферат на тему:
„Сприяння розвитку фізичних здібностей засобами спортивних ігор”
Підготував: студент 41-ої групи Факультету фізичної культури Ладиняк Андрій Богданович
Кам’янець-Подільський
2005
Термін "фізична якість" віддзеркалює рухові можливості людини в основі яких лежать її природні задатки. Отже, фізичні якості — це розвинуті у процесі виховання і цілеспрямованої підготовки рухові задатки людини, які визначають її можливості успішне виконувати певну рухову діяльність. Наприклад, для подолання великими зовнішнього опору потрібна, перш за все, відповідна м'язова сила; для подолання короткої відстані за якомога менший час потрібна прудкість; для тривалого й ефективного виконання фізичної роботи потрібна витривалість; для виконання рухів з великою амплітудою необхідна гнучкість; а для раціональної перебудови рухової діяльності відповідно до зміни умов необхідна спритність. У спеціальній літературі можна зустріти терміни "фізичні якості", "рухові якості" або "фізичні можливості". Ними позначаються окремі сторони рухових можливостей людини. Не вдаючись у деталі теоретичних дискусій з приводу того чи іншого терміну, розглядаємо їх як рівнозначні. Для подальшого розгляду фізичних якостей є потреба з'ясувати ще два терміни: "розвиток фізичних якостей" та "виховання фізичних якостей". Різні автори відстоюють той чи інший варіант, маючи на увазі одні і ті ж процеси. Певно, ми не відійдемо далеко від істини, якщо під терміном "розвиток" будемо мати на увазі зміни в показниках фізичної якості, що викликані запрограмованим природою шляхом. Термін "виховання фізичних якостей" свідчить про зміни, причиною яких є спеціальне втручання, цілеспрямована робота з прогнозом результатів. Тобто, виховання є процесом управління розвитком тієї чи іншої фізичної якості, її вдосконалення. Більшість фізичних якостей людини у процесі особистого розвитку змінюються нерівномірно. В деякі роки та чи інша якість має дуже високі темпи приросту. Ці вікові періоди можуть чергуватися з роками дуже малого приросту якості або навіть спаду її показників. Термін "сенситивний" увійшов у спеціальну літературу і тому повинен бути знайомим майбутнім фахівцям оскільки означає особливо чутливі або "сенситивні" періоди стосовно розвитку фізичних якостей. Навчання вправ та виховання фізичних якостей — дві тісно взаємопов'язані складові фізичного виховання. Неможливо навчитись, не повторюючи вправ, а повторне виконання неодмінно впливає на розвиток певних фізичних якостей. І якщо ми їх розглянемо окремо, то це продиктовано бажанням глибше проаналізувати кожну із названих сторін процесу фізичного виховання. Між фізичними якостями існує тісний взаємозв'язок, який у спортивній літературі прийнято називати "переносом". Перенос може бути позитивним, якщо розвиток однієї якості позитивно впливає на прояв іншої, або негативним (якщо розвиток однієї якості негативно впливає на прояв іншої). Наприклад, на початкових етапах тренування зростання максимальної сили позитивно позначається на прояві швидкості в циклічних рухах; при розвитку гнучкості збільшується не тільки амплітуда рухів, але і сила м'язів, які піддаються розтягуванню. Розвиток загальної витривалості (в певних межах) веде до підвищення спеціальної витривалості, що, в свою чергу, сприяє зростанню сили м'язів. Водночас у висококваліфікованих спринтерів може спостерігатись навіть зворотний зв'язок, тобто зростання сили (внаслідок тренування з обтяженнями) може негативно вплинути на швидкість бігу. Ще яскравіше зворотній зв'язок проявляється між максимальною силою і загальною витривалістю. Важливо зауважити, що найбільш тісний позитивний взаємозв'язок між фізичними якостями спостерігається в дітей до настання статевої зрілості. При цьому чим нижчий рівень розвитку фізичних якостей, тим тіснішими позитивний взаємозв'язок між ними, і навпаки. Може також спостерігатись позитивний перенос з однієї вправи на іншу або на виробничі і побутові рухові дії. Наприклад, сила, розвинута за допомогою вправ з обтяженнями (штанга), може сприяти покращенню результатів у штовханні ядра, чи в роботі вантажника, а витривалість, розвинута в бігу, сприяє покращенню результатів в лижних гонках, і навпаки. Нарешті позитивний перенос спостерігається з однієї групи м'язів на іншу Так, встановлено, що витривалість з тренованої ноги майже на 45". переноситься на нетреновану, а при тривалому силовому тренуванні правої і чи лівого боку тіла спостерігається збільшення сили м'язів симетричної" нетренованого боку. Сенситивні періоди розвитку рухових здібностей. Сенситивний період – найсприятливіший період для розвитку рухової здібності обумовлений віковими та статевими особливостями. Розвиток силових якостей людини, як і інших якостей, носить гетерохронний характер. Сенситивні періоди приросту м'язової сили у хлопчиків та дівчаток не збігаються, що слід враховувати в практиці фізичного виховання. Незначний загальний розвиток сили м'язів спостерігається до 9-річного віку у дівчат і 10-річного віку у хлопчиків. Віковий період від 9-10 до 16-17 років характеризується найвищими темпами приросту абсолютної сили м'язів. У подальшому темпи зростання сили поступово уповільнюються, але сила продовжує зростати, і максимальних показників абсолютної сили люди досягають в середньому у 25-30 років. До 10-11-річного віку величини річного приросту абсолютної сили у дівчаток і хлопчиків майже не відрізняються. Починаючи з 12 років, м'язова сила у дівчат зростає повільніше, ніж у хлопців. При цьому достовірних розбіжностей у показниках сили м'язів ніг у дівчаток і хлопчиків одного віку немає, а сила м'язів рук і тулуба у всіх вікових періодах (після 6 років) у хлопців більша. Вікова динаміка відносної сили має дещо інший характер. У 10-11 річному віці відносна сила досягає високих показників, які, особливо у дівчат, близькі до показників дорослих жінок. У 12-13 років вона стабілізується або навіть знижується внаслідок бурхливого розвитку тотальних розмірів і маси тіла. Повторне зростання темпів розвитку відносної сили припадає на період від 15 до 17 років. Найвищі темпи приросту швидкісно-силових можливостей спостерігаються у дівчат від 10 до 11, а у хлопців від 10 до 11 та від 13 до 15 років. Прогресивний природний розвиток прудкості спостерігається до 14-15 років у дівчат та до 15-16 років у хлопців. Надалі швидкість цілісних рухових дій у дівчат дещо погіршується, а в хлопців продовжує повільно зростати до 17-18 років і потім стабілізується. Це, звичайно, не означає, що після 15-16 років неможливо досягти суттєвого поліпшення прудкості за рахунок спеціалізованого тренування. При цьому досягнення будуть значно кращими, якщо тренування розпочати в період її активного природного розвитку. Спеціальними дослідженнями визначені оптимальні вікові періоди розвитку різних проявів прудкості. Так, від 7-8 до 11-12 років найкраще розвиваються рухові реакції та частота рухів, а в 13-14 років ці показники наближаються до величин, характерних для дорослих. Цікаво, що цей віковий період найсприятливіший щодо темпів розвитку координаційних здібностей, тому саме у цьому віці треба вдосконалювати техніку циклічних швидкісних вправ. У віці від 11-12 до 14-15 років у дівчат та до 15-16 років у хлопців спостерігаються високі темпи приросту швидкості цілісних рухових дій (поодиноких і циклічних). Загальна витривалість хлопців має високі темпи приросту від 8-9 до 10, від 11 до 12 та від 14 до 15 років. У віці від 15 до 16 років темпи розвитку загальної витривалості у хлопців різко знижуються, а в інші періоди спостерігаються середні темпи її приросту. Швидкісна витривалість хлопців має високі темпи приросту у віці від 13 до 14 та від 15 до 16 років. Середні темпи припадають на вікові періоди від 11 до 13, від 14 до 15 та від 16 до 17 років. Суттєво відрізняється від хлопців динаміка природного розвитку витривалості у дівчат. У них високі темпи приросту загальної витривалості спостерігаються лише від 10 до 13 років, потім вона протягом двох років зростає повільно, а у віці від 15 до 17 років загальна витривалість зростає в середньому темпі. Найвищі світові досягнення у видах спорту на витривалість демонструються людьми у віці від 20-22 до 30-32 років. Це свідчить про те, що найбільші абсолютні величини показників різних видів витривалості спостерігаються в осіб, які досягнули біологічної зрілості. Гнучкість природно зростає до 14-15 років, але у різних суглобах вона має різну динаміку розвитку. При цьому у дрібних суглобах розвивається швидше, ніж у великих. Амплітуда рухів у кульшових суглобах гетерохронно зростає до 13-ти років. Найвищий темп її приросту спостерігається з 7 до 8 та з 11 до 13 років Рухливість суглобів хребта має дещо іншу динаміку. У дівчат вона зростає до 14, а у хлопців — до 15 років. Надалі вона стабілізується, а у 16-17-річному віці починає прогресивно погіршуватись. Високі темпи її природного приросту у дівчат спостерігаються від 7 до 8, від 10 до 11 та з 12 до 14 років, а в хлопців від 7 до 11 та від 14 до 15 років. Якщо не застосовувати вправи з розвитку, то уже в юнацькому віці амплітуда рухів практично в усіх суглобах починає поступово зменшуватись. Враховуючи сенситивні періоди розвитку рухових якостей, цілеспрямовано розвивати гнучкість доцільно від 7-8 до 14-15 років. Спритність як комплексна якість розвивається у дошкільному, молодшому шкільному та підлітковому віці. Якщо згаяти цей час, то учні можуть втратити здатність до удосконалення цієї якості. У ці періоди легко формуються рухові вміння і навички, прогресує сама здатність набувати щораз нові і нові вміння та перебудовувати їх. Рухливі ігри в заняттях спортивними іграми Спортивні ігри звичайно не пов'язані з великими м’язовими зусиллями. Виключення складає хокей в якому напруга м'язів має велике значення при проведенні силових прийомів. Визначальна роль у всіх спортивних іграх приналежить швидкості м'язового скорочення. Спортивні ігри відрізняються саме тим, що вимагають дуже тонкого регулювання швидкості рухів, від якої залежить дальність польоту м'яча (у великому числі випадків м'яч повинен посилатися на певну відстань в відповідністю з виниклою ігровою ситуацією). Особливе значення у всіх спортивних іграх має просторова точність рухів, від якої залежить влучність передачі м'яча. В просторовому орієнтуванні беруть участь багато рецепторів, але головну роль грають тут зорові і рухові. Важлива в спортивних іграх також швидкість рухової реакції і здатність управляти нею. Головною особливістю управління рухами в спортивних іграх є необхідність термінового рішення виникаючих в різноманітних ігрових ситуаціях рухових задач. Ступінь складності їх рішення визначається різними обставинами (велике число змінних чинників, терміновість рішення задач). Може здатися, відзначає І. М. Коротков (1971), що роль ігрового методу в спортивних іграх виражена значно слабше, ніж в інших видах спорту, оскільки самі спортивні ігри насичені емоціями і виховують колективні початки. Думка ця помилкова. Сучасна спортивна гра — багатопланова діяльність де разом з високою технікою поводження з м'ячем вимагається прояв ряду різних якостей. Історично більшість спортивних ігор розвивалось з певних рухомих ігор (В. Р. Яковлєв 1974; А. В. Галицький, Л. З. Палітурників, 1971; Д. З. Крадман, 1974) в результаті внесення до них специфічних обмежень і правил, властивих спорту. Діалектичний взаємозв'язок обох видів ігрової діяльності зумовив, не дивлячись на існуючі функціональні відмінності між ними, істотну спільність їх змісту. Внаслідок цього рухомі ігри як елемент ігрового методу пронизують всю тренувальну практику спортсменів, що спеціалізуються в спортивних іграх. Можна, не боячись перебільшення, сказати що рухомі ігри тут займають більш важливе місце ніж в будь-якій іншій групі видів спорту хоча б тому, що ніяким іншим додатковим засобом не можна так повно змоделювати характерне для спортивної гри динамічну зміну зовнішніх ситуацій на фоні постійно змінного емоційного стану, тих що займаються. Загальновідомо, що це є необхідною умовою реалізації одного з найважливіших принципів управління спортивною підготовкою — принципу відповідності (В. М. Дячків, 1972). Разом з рішенням інших задач в процесі застосування рухомих ігор перспективним, на наш погляд представляється використовування в педагогічному контролі ігор-тестів, в яких багато разів відтворюється ключова ситуація тієї або іншої спортивної гри. Це дозволяє інтегральний оцінювати майстерність окремих гравців, що вельми важливе для оптимізації процесу керівництво командою в змаганнях і тренуваннях. Вищесказаним ми хочемо підкреслити можливість широкого вживання різноманітних рухомих ігор для рішення задач, поставлених перед тренувальним уроком. Розглядаючи питання про характер і об'єм ігрового матеріалу, вживаного в різних періодах тренувального циклу, слід зазначити, що значна роль відведена рухомим іграм в підготовчому періоді. В періоді змагання слід використовувати рухомі ігри як засіб «відключення» спортсменів від стереотипних дій. Роль рухомих ігор в перехідному періоді загальновідома. Методи, переважно спрямовані на розвиток рухових здібностей. Найважливішими показниками, що визначають структуру практичних методів тренування, є те, чи має вправа в процесі одноразового використання даного методу безперервний характер, чи виконується з інтервалами для відпочинку, і в якому режимі — рівномірному (стандартному) чи перемінному (варіюючому). У процесі спортивного тренування вправа застосовується в рамках двох основних методів — безперервного і інтервального. Безперервний метод характеризується одноразовим безперервним виконанням тренувальної роботи. Інтервальний метод передбачає виконання вправ з регламентованими паузами відпочинку. При використанні обох методів вправи можна виконувати в рівномірному та перемінному режимах. Залежно від добору вправ і особливостей їх використання тренування може дати узагальнений (інтегральний) і вибірковий (переважний) характер. При узагальненому впливі відбувається паралельне (комплексне) удосконалення різних якостей, що обумовлюють рівень підготовленості спортсмена, а при вибірковому – переважний розвиток окремих якостей. За умови рівномірного режиму використання кожного із методів інтенсивність роботи є постійною перемінного —варіюючого. Інтенсивність роботи може зростати з кожною наступною вправою (прогресуючий варіант) або неодноразові змінюватися (варіюючий варіант). Безперервний метод тренування що застосовується в умовах рівномірної роботи, використовується в основному для підвищення аеробних можливостей, розвитку спеціальної витривалості до роботи середньої та великої тривалості. Можливості безперервного методу тренування в умовах перемінної роботи різноманітніші. Залежно від тривалості окремих частин вправи, особливостей їх поєднання, інтенсивності роботи при їх виконанні можна досягти переважного впливу на організм спортсмена в напрямку підвищення швидкісних можливостей, розвитку різних видів витривалості, удосконалення окремих здібностей, що визначають рівень спортивних досягнень у різних видах спорту. У випадку застосування варіюючого варіанту можуть чергуватися частини вправи, що виконуються з різною інтенсивністю або з різною інтенсивністю і перемінною тривалістю. Прогресуючий варіант, пов’язаний з підвищенням інтенсивності роботи з кожною наступною вправою а низхідний – з її зниженням. Інтервальний метод тренування, що передбачає рівномірне виконання роботи, широко використовується в навчально-тренувальному процесі. Виконання серії вправ однакової тривалості з постійною інтенсивністю і чітко регламентованими паузами є типовим для даного методу. Виконання вправ з використанням інтервального методу може мати або безперервний, або серійний характер. Коловий метод (колова форма тренування) може включати всі згадані методи. Для цього розміщають "станції" – місця для виконання певних вправ, які відомі учня і впливають на розвиток рухових здібностей. Коловий метод використовується в самих різноманітних модифікаціях, суть яких полягає в наближенні характеру роботи до специфіки відповідної (конкретної) спортивної гри. Можна застосовувати його традиційну форму, а також колове тренування характеру поєднання, що дозволяє одночасно вдосконалювати різні якості і навички, техніку і тактику. Колова форма організується навіть з включенням на кожній "станції" одних лише ігор й ігрових вправ. Використання колового тренування економить навчальний час, оптимізує навчально-тренувальний процес, сприяє комплексному розвитку рухових здібностей у поєднанні з спеціальними руховими навичками. Проте найкращого успіху можна досягти тоді, коли застосовувати різні методи в тісному зв'язку, комплексно. Практичне використати методів вимагає врахування мети навчально-тренувального занятті», етапу навчання, фази засвоєння навчального матеріалу, підготовленості, віку та статі тих, хто займається. У якості самостійних практичних методів також виділяють ігровий і змагальний. Ігровий метод передбачає виконання рухових дій в умовах гри, у межах характерних для неї правил, арсеналу техніко-тактичних прийомів і ситуацій. Використання ігрового методу забезпечує високу емоційність занять і зв'язане з вирішенням завдань у ситуаціях, що постійно змінюються і вимагають високого рівня прояву силових і швидкісних якостей, витривалості, гнучкості, координації, технічних, тактичних і психічних можливостей. Ці особливості ігрової діяльності вимагають від спортсменів ініціативи, сміливості, вміння керувати своїми емоціями, прояву високих координаційних здібностей, швидкості реагування і мислення, застосування оригінальних і несподіваних для суперників технічних і тактичних рішень. Все це обумовлює ефективність ігрового методу при вирішенні завдань, що стосуються різних сторін підготовки спортсмена. Однак ефективність ігрового методу не обмежується вирішенням завдань, зв'язаних із підвищенням рівня підготовленості спортсменів. Не менш важлива його роль і як засобу активного відпочинку, переключення тих, хто займається, на інший вид рухової активності з метою прискорення і підвищення ефективності адаптаційних і відновних процесів, підтримання досягнутого рівня підготовленості. Змагальний метод обумовлює спеціально організовану змагальну діяльність, яка в даному випадку виступає в якості оптимального способу підвищення ефективності тренувального процесу. Застосування цього методу пов'язане із виключно високими вимогами до фізичних, техніко-тактичних і психологічних можливостей спортсмена, викликає глибокі зрушення в діяльності найважливіших систем організму і тим самим стимулює адаптаційні процеси, забезпечує розвиток здатності до реалізації У спортивній діяльності можливостей функціональних систем, що визначають рівень фізичної підготовленості. При використанні змагального методу слід широко варіювати умови проведення змагань з тим, щоб максимально наблизити їх до тих вимог, які найбільше сприяють вирішенню поставлених завдань. Змагання можуть проводитись в ускладнених або полегшених умовах порівняно з тими, що характерні для офіційних змагань. Як приклад ускладнених умов змагань можна назвати такі: • змагання зі спортивних ігор на менших полях і майданчиках, при більшій кількості гравців у команді суперників; • змагання з "незручними" суперниками, які застосовують незвичайні техніко-тактичні схеми ведення спортивної боротьби; • проведення змагань за поганих погодних умов (дощ, сильний вітер, спека тощо). Полегшенні умови змагань можуть забезпечуватися: • зниженням висоти сітки (у волейболі), зменшенням маси м'ячів (у баскетболі, гандболі, футболі); • застосуванням гандикапу, при якому слабшій команді надається визначена перевага (наприклад, у закинутих м'ячах у гандболі). Змагальна діяльність має свої характерні особливості, зумовлені її специфікою та середовищем, в якому вона протікає. У змагальній діяльності спортсмен ніби піднімається над способами виконання дій, підпорядковуючи свою діяльність меті. Особливо яскраво це простежується в спортивних іграх, коли кваліфікований гравець підкоряє свою діяльність тактичному завданню (А.В.Родіонов, 1987). Дією тоді стає тактична дія (наприклад, передача м'яча з флангу на фланг у гандболі або вільному від опіки суперника партнеру). І передача як дія і спосіб виконання цієї передачі підпадають під категорію "операція". В цьому випадку технічними діями гравець обслуговує дії більш високого порядку — розумового, оскільки ці технічні дії виступають умовами виконання розумових дій. Тому вони переходять у розряд операцій. Для спортсменів-ігровиків низької кваліфікації виконання технічної дії — завдання самостійне. В цьому випадку, наприклад, обігравання футболістом захисника може бути дією, а операціями стають способи реалізації обігравання та його складові елементи.
Список використаних джерел 1. Арєфєв В.Г., Єдинак Г.А. Фізична культура в школі.– 2-е вид., перероб. і доп. – Кам’янець-Подільський: „Абетка-Нова”, 2001. 2. Білоус В.І. Спортивно-педагогічне вдосконалення. – Кам’янець-Подільський, 1998. 3. Геллер Е.М. Подвижные игры в спортивной подготовке студентов. – Минск: Вышейшая школа, 1977. 4. Спортивные и подвижные игры под общей редакцией Чумакова П.А. – М.: Физкультура и спорт, 1970. 5. Спортивные игры под редакцией Клещева Ю.Н. – М.: Высшая школа, 1980. 6. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. Частина 1. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2001.
Категория: Мои статьи | Добавил: legka (25.10.2007)
| Автор: Андрій Богданович
